Чому мій вибір - Вища рада правосуддя:суддя ООАС Ігор Завальнюк

Суддя-спікер Одеського окружного адмінінстративного суду та кандидат на посаду члена ВРП Ігор Завальнюк в інтерв'ю для медіаресурсів Судова Правда та Українське право.

Свій професійний шлях Ігор Вікторович Завальнюк розпочав у 2000 році з роботи у Державній виконавчій службі Дніпровського районного управління юстиції міста Херсон. Пізніше перейшов працювати помічником голови Комсомольського районного суду міста Херсон та з грудня 2005 року призначений суддею цього ж суду. У 2009 році суддя починає працювати в адміністративній юстиції, а саме в Одеському окружному адміністративному суді, де з квітня цього ж року обраний заступником голови. 

- Ігоре Вікторовичу, що стало для Вас тією причиною, яка підштовхнула подати документи на конкурс? Чому Ви обрали саме ВРП, а не ВККС, куди зараз також триває відбір?

Подати документи на конкурс для обрання на посаду члена ВРП мене спонукало становище, у якому опинилася наша судова система. Скільки себе пам’ятаю, ми знаходимося у постійному стані реформ. Причому кожний хоче реформувати судову систему. Для чого? Метою будь-якої реформи є чи повинно бути покращення, удосконалення відповідної сфери чи напрямку. Тож очевидно, що метою судової реформи повинно бути формування (створення) по-справжньому незалежного та високопрофесійного судового корпусу, міцної судової влади. Так від кого ж судова влада була залежною? Безумовно, від політики. Лише фундаментальні зміни, які відбулися у червні минулого року, пов’язані із внесенням змін до Конституції України в частині правосуддя, дозволили усунути політичну складову в питанні діяльності судів, у кадрових питаннях, пов’язаних із призначенням, просуванням чи звільненням суддів. 

Вказані зміни дали змогу започаткувати дійсно ґрунтовну судову реформу, чого не було за всі роки незалежності нашої держави. Однак за той час політики, внаслідок своєї бездіяльності через невиконання професійних обов’язків, через занадто тривале непризначення суддів, спричинили кадровий голод, що призвів до кризи у судовій владі, наслідки якої стали катастрофічними. Ці ж особи - одні свідомо, інші внаслідок своєї недалекоглядності - майже щодня поливали брудом всю судову систему, дискредитуючи її та навіть не замислюючись про наслідки своїх вчинків, заробляючи собі на цьому дешеві політичні дивіденди. До чого це призвело? Безумовно, до втрати довіри з боку населення до судової влади. 

Але, на щастя, для нас, для суддівського корпусу, сам законодавець і надав нам можливість це виправити, створивши найвищий орган суддівського врядування – Вищу раду правосуддя. Відтепер саме ВРП відповідальна як за кадрове наповнення (оновлення) суддівського корпусу, так і за забезпечення незалежності суддів. Остання функція, на мій погляд, є однією із головних в діяльності цього органу, від якої суттєво залежить вирішення основної задачі – відновлення довіри до судової влади. 

Враховуючи моє ставлення до тих процесів, які відбуваються в судовій владі, маючи вроджене почуття як відповідальності, так і справедливості, зважаючи на функції та повноваження ВРП, прийняв виважене рішення подати свої документи на конкурс для обрання мене саме до цього конституційного органу.    

- До цього часу Ви працювали суддею. За час Вашої професійної кар’єри чи могли б Ви назвати інші напрями Вашої діяльності, окрім роботи в суді? 

У лютому 2016 року збори суду мене обрали суддею-спікером, основною функцією якого є належна комунікація між судовою гілкою влади та суспільством, чого нам раніше бракувало; тобто фактично просвітницька діяльність серед населення. Виконуючи свої функції, спілкувався не лише щодо резонансних справ, що перебували в провадженні суду, та щодо рішень, прийнятих судом, роз’яснюючи суспільству «простою людською мовою» питання, що їх турбують. Також приймав участь у прямих ефірах на місцевих телеканалах, доносячи до населення об’єктивну інформацію, що стосується діяльності суду, його кропіткої та професійної щоденної роботи по відправленню правосуддя та захисту прав і інтересів громадян. Розповідав про зміни у законодавстві, пов’язані із судовою реформою, створенням нового органу, відповідального за високопрофесійний суддівський корпус – Вищу раду правосуддя, та багато інших питань, що турбувало наше суспільство. 

Також я відкрито та публічно, шляхом публікацій у вітчизняних юридичних фахових виданнях, порушував питання, пов’язані із піковою ситуацією в судовій системі, до якої призвели політики; закликав вжити дієвих заходів для виправлення існуючого положення, призначення суддів задля уникнення кадрового колапсу, попереджаючи про тяжкі наслідки для нашої держави в разі невирішення цього питання; висловлював свою думку про місце та роль Вищої ради правосуддя в питаннях саме утвердження авторитету та незалежності судової влади в Україні.

- На Вашу думку, чи вдалими є перші результати судової реформи - новий Верховний Суд та процесуальні кодекси? 

Якщо бути щирим, у мене були дещо скептичні настрої з приводу роботи нового Верховного Суду. Пов’язано це було, насамперед, із тим колосальним залишком справ, які мали передати вищі суди, що підлягали ліквідації. Припускав, що новий Верховний Суд може просто «задихнутися». Звісно, окреме питання до колег з вищих судів про якість їх роботи в останній рік, однак то більше питання моралі. Занепокоєння викликало й питання ефективної спільної роботи в новому Верховному Суді науковців, адвокатів та діючих суддів. Тож 15 грудня 2017 року стало відправною точкою в їх роботі. 

Минуло майже два місяці, і результат їхньої роботи мене вражає. «Нові судді» Верховного Суду, «засукавши рукави», самовіддано та професійно виконують свою роботу. При цьому ще знаходять час ділитися цікавими моментами своєї діяльності в соціальних мережах. Такі собі відкриті та професійні. Тож, дякувати Богу, новий Верховний Суд в нашій державі запрацював і запрацював ефективно, злагоджено та професійно, а це найголовніше. 

Щодо нових процесуальних кодексів, я в захваті. Чому? По-перше, оскільки вісім років я приділяв увагу дослідженню питання спрощеного провадження в адміністративному судочинстві України. Саме такою була тема мого дисертаційного дослідження, яке я прилюдно захистив у листопаді 2017 року та здобув наукову ступінь кандидата юридичних наук. По-друге, добре, що віднині всі основні процесуальні закони – цивільний, господарський та адміністративний - вперше стали уніфікованими. По-третє і найголовніше, я вважаю, що захист прав та інтересів громадян чи юридичних осіб повинен бути як ефективним, так і своєчасним. Новими процесуальними законами запроваджено такі інститути, як спрощене провадження, типові та зразкові справи, термінові справи, електронне судочинство, інститут мирного врегулювання (вирішення) спорів як за участю професійних медіаторів, так і за участю суддів, встановлено дієві механізми протидії зловживанням учасниками справи своїми правами та інше. Всі ці норми є сучасними, прогресивними та надають суду можливість ефективно здійснювати правосуддя, що, в свою чергу, також сприятиме відновленню довіри до судової влади.

- І ще одне питання щодо судової реформи. Яке Ваше особисте ставлення до створення Антикорупційного суду в Україні? 

Вважаю, що в сьогоднішніх реаліях створення Антикорупційного суду стало питанням не права, а політики. Політику не коментую. 

Щодо права, створення Вищого антикорупційного суду передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тож це є виключно питанням часу. Очевидно, що якщо в нашій державі створені та діють окремі антикорупційні органи - НАБУ та САП - повинні бути й судді, які спеціалізуються на розгляді даних справ. Який це буде формат - один центральний суд із місцезнаходженням у місті Києві, чи система судів разом із центральним антикорупційним судом - питання для дискусій. 

Необхідно врахувати, що в Україні поряд із НАБУ створені його територіальні управління у відповідних округах, які також ефективно працюють. Яким чином забезпечити ефективне правосуддя у справах, провадження по яких здійснюються територіальними управліннями на місцях та чи будуть виправдані занадто великі витрати на здійснення правосуддя в таких справах виключно центральним судом столиці? Чи настільки ми заможна держава? Як приклад можливо передбачити підсудність справ для розгляду їх по суті Вищим антикорупційним судом, а розгляд процесуальних питань під час досудового розслідування – окружним апеляційним судом за місцезнаходженням органу розслідування із забезпеченням апеляційного оскарження вже до центрального суду.

Отже, у відповідному законопроекті ці питання слід всебічно дослідити та прийняти виважене рішення. При цьому затягувати не слід. У той же час необхідно усвідомити, що Вищий антикорупційний суд не є та не буде панацеєю від усіх хвороб та бід в нашій державі.

- Повертаючись до конкурсу на посаду члена ВРП. Чи могли б ви назвати три основні цілі, які Ви для себе ставите як для можливого майбутнього члена ВРП? 

На щастя, для судової системи, законодавець створив дійсно дієвий та потужний орган - ВРП, який здатен зробити судову владу професійною та по-справжньому незалежною. Головне, потрібно повністю використовувати його потенціал, професійно та ефективно використовувати надані законом повноваження для формування високопрофесійного і високоморального суддівського корпусу та забезпечення незалежності судової влади, утвердження її авторитету. У випадку обрання мене членом ВРП, зобов’язуюся працювати чесно, справедливо та сумлінно, дотримуючись присяги члена ВРП. Обіцяю, що мені не соромно буде дивитися в очі своїм колегам. 

Однак у мене досить амбітні цілі. По-перше, законодавець визначив, що до повноважень Вищої ради правосуддя належить також і надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Вважаю, цього замало, оскільки в наших реаліях судова система залишається недостатньо захищеною. 

Отже, більш дієвим механізмом захисту прав та інтересів суддівської спільноти буде надання Вищій раді правосуддя права законодавчої ініціативи в питаннях судоустрою і статусу суддів. Без цього ми не зможемо повноцінно відстоювати наші інтереси. Вважаю, що досягти цього цілком реально. 

По-друге, ганебний для вітчизняної правової системи інститут кримінальної відповідальності суддів за завідомо неправосудне рішення – стаття 375 КК України. Саме через цей механізм здійснюється незаконний вплив на судову гілку влади з боку правоохоронних органів. Цю статтю Кримінального кодексу необхідно обов’язково декриміналізувати. 

Однак чи візьмуть законодавці на себе в реальних умовах таку відповідальність? Впевнений, що ні. На жаль. В той же час переконаний, що цілком можливо домогтися внесення змін до Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та Кримінального процесуального кодексу України, передбачивши, що орган досудового розслідування має право внести до ЄРДР відомості про вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України, після отримання на це дозволу (рішення) Вищої ради правосуддя. Зазначений механізм буде слугувати дієвою гарантією, яка дозволить уникнути зловживань як з боку правоохоронних органів, так і з боку суду. 

Тож ставлю собі за мету, будучи у складі конституційного органу суддівського врядування, домогтися внесення змін до чинного законодавства, покликаних посилити незалежність судової системи. Можете вважати це моїм зобов’язанням перед колегами. 

- Підсумовуючи, що б ви могли сказати суддям, які будуть голосувати на з’їзді? Чому повинні обрати саме Вас?

Я вірю, що делегати з’їзду зроблять правильний вибір. Я щиро вірю в те, що моя кандидатура на посаду члена Вищої ради правосуддя знайде підтримку. 

Розпочавши свій трудовий шлях в судовій системі ще на початку 2002 року, починав в апараті районного суду, потім вже суддею суду загальної юрисдикції, суддею та заступником голови окружного адміністративного суду, працював за часи майже всіх судових реформ. За цей час я відчув, які зміни в дійсності потрібні нам, зміни потрібні реальні, а не бутафорні. 

Я глибоко переконаний, що ми, представники судової влади, самостійно здатні навести лад у своїй суддівській сім’ї, бо самі добре знаємо, хто із нас компетентний та порядний. Саме такі люди повинні працювати в судовій системі. Саме таких людей ми повинні захищати та оберігати, а тих із них, хто помилився чи оступився, - перевиховувати. В той же час ми знаємо і випадкових людей серед нас, які своїми вчинками дискредитують та плямують всю систему, яких потрібно гнати без вагань. 

Особливе ставлення має бути до тих, хто зазіхатиме на нашу професійну незалежність, хто буде безпідставно паплюжити суддівський корпус - таких необхідно «бити по руках». Робити це ефективно, дієво та, головне, своєчасно. 

Тільки так, за системного підходу, буде відновлена повага і довіра до суду в нашій країні. Разом ми зробимо нашу судову владу міцною та незалежною, якою ніхто не буде маніпулювати чи спекулювати. Зробимо її професійною, яка буде на високому рівні вершити правосуддя, захищаючи права та інтереси наших громадян. Я в це щиро вірю. Докладу всіх зусиль, щоб так було. Так це і буде! 

Зеновія Суховерська для "Українського права"