Що таке відкритість судового процесу і які права мають журналісти

Ці питання обговорювали минулого тижня учасники першого загальнонаціонального форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ: синергія заради майбутнього», одна з панелей якого була присвячена доступу до судової інформації.

Законодавство гарантує відкритість і гласність судового процесу. Але між загальним законом «Про судоустрій і статус суддів» і процесуальними кодексами є розбіжності щодо можливості запису та зйомки засідання журналістами. Колізія має наслідком неоднозначне тлумачення законодавства, а це призводить до конфліктів між журналістами й суддями. Утім, на форумі зібралися, певно, найпрогресивніші представники судового корпусу. Вони запропонували колегам іще більше відкритості — запровадити онлайн-трансляції судових засідань на порталі судової влади. Детальніше — у виступах спікерів.

Ігор Завальнюк, суддя-спікер Одеського окружного адміністративного суду:

— Система судової влади зацікавлена в проведенні відеозйомок судових засідань. Не лише з метою відкритості суду, а в тому числі з метою дисциплінування учасників процесу. Я би пішов далі — запровадив онлайн-трансляції кожного судового засідання через сайт судової влади, щоби кожен охочий міг зайти й побачити.

Олександр Сасевич, суддя Львівського окружного адміністративного суду, голова Комунікаційного комітету Ради суддів України:

— Відкритість судового процесу полягає в забезпеченні учасникам судового процесу та іншим особам можливості бути присутніми на відкритому судовому засіданні, здійснювати фото-, відеозйомку та аудіозапис із використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених законом (стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів»). Ми даємо тепер фору більшості західних країн у питаннях комунікації та відкритості судової влади.

Єдине прохання суддів до громадськості: не потрібно зловживати статтею 11 закону. На жаль, ми констатуємо, що нині є псевдоактивісти, які, зловживаючи статтею 11, намагаються зірвати процес, здобути результат, потрібний їм. Завдання журналістів і суддів — зробити так, щоби стаття 11 справді працювала і сторони та інші учасники процесу дотримувалися її.

Віта Володовська, юристка й керівниця напряму медіа Центру демократії та верховенства права:

— Щоб забезпечити об'єктивність висвітлення, судові органи мають сприяти тому, щоби журналісти мали доступ до судової інформації. Це гарантується кількома речами.

По-перше, принципом гласності судового процесу. Журналісти мають право бути присутніми на відкритих судових засіданнях, мають право здійснювати фіксацію.

По-друге, доступом до судових рішень. Існує єдиний реєстр судових рішень, але доступ до інформації в ньому неповний. Інформація про фізичних осіб приховується, але цінність такого обмеження не є доцільною. У більшості країн публікуються імена сторін у справі. А з огляду на те, що процес відбувається відкрито, недоцільно приховувати імена сторін у тексті судового рішення. Таке обмеження потрібне, коли йдеться про права неповнолітніх осіб або коли справа закрита з певних причин.

По-третє, доступом до матеріалів справи. Він надається виключно сторонам. Але в зарубіжній практиці (приміром, у Великій Британії) поширеним є надання доступу журналістам до позовів або інших матеріалів справи. Це потрібно для того, щоби журналіст краще розумів, наскільки рішення суду відповідає предмету спору. В одному зі своїх рішень Європейський суд із прав людини сказав, що коли справа стосується резонансної теми, яка зачіпає все суспільство (наприклад, рішення судів вищих інстанцій), доступ до матеріалів справи нівелює монополію держави на певну інформацію.

На суди поширюються вимоги закону про доступ до публічної інформації. Доступ відбувається двома шляхами: шляхом оприлюднення інформації на сайтах (переліки такої інформації визначено законами: інформація про суд, який розглядає справу, про дату засідання, про сторони справи, про рух справи, контактні дані суду, інформація про послуги цього державного органу, корисним є розміщення бланків документів на сайті, що полегшує діловодство) та шляхом відповідей на інформаційні запити. Розгляд запитів на інформацію має здійснюватися на підставі закону про доступ до публічної інформації — суди не повинні встановлювати додаткових обмежень. Запит повинен містити лише декілька реквізитів: ім’я запитувача, його контактні дані, предмет запиту, дату й підпис (останнє — лише для письмових запитів). На жаль, поширеною є помилка, коли суди вимагають вказування електронного цифрового підпису в запитах електронною поштою — ця вимога не відповідає закону. Електронні запити не повинні містити дати й підпису. Крім того, в журналістів не можна вимагати пояснити, для чого їм потрібна інформація, яка надається (крім прохання про коментар — там суддя має знати контекст, у якому буде використано його коментар).

Публічною є не лише інформація про суд, а й про самих суддів: про їхній досвід, справи, які вони розглядали, можливі допущені ними порушення — ця інформація не може бути віднесена до персональних даних. Щоби судова влада отримувала легітимність, вона має бути відкритою.

Роман Головенко, заступник виконавчого директора Інституту масової інформації:

— Стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів», ухваленого в 2016 році, передбачає, що кожна особа в залі судового засідання може проводити фотозйомку, відео- та аудіозапис за допомогою портативних засобів, також кожен може робити нотатки. І тільки коли йдеться про трансляцію судового засідання — тоді потрібен дозвіл суду. Це досить смілива норма.

Але з ухваленням цього закону в законодавстві виникла колізія. Тому що не було внесено змін у п’ять процесуальних кодексів, які визначають види судових процесів і регулюють їх перебіг. Старіші кодекси (господарський процесуальний та про адміністративні правопорушення) не містять норм про відкритість судових засідань, тож колізії немає та діє стаття 11 закону «Про судоустрій і статус суддів». Але новіші кодекси (кримінальний процесуальний, цивільний процесуальний та адміністративного судочинства) містять окремі норми щодо можливості проведення зйомки, фіксації та трансляції. І тут виявляється колізія та суперечність між нормами кодексів та загального закону. КПК жорстко визначає, що тільки аудіозапис дозволяється без згоди суду, все інше — за дозволом суду. КАС і ЦПК допускають портативні аудіозаписи, а зйомки та запис за допомогою стаціонарної технічної апаратури — тільки за рішенням суду.

Інфографіка ІМІ про можливість фіксації різних видів судових процесів

Журналісти сприйняли зміни в загальному законі з ентузіазмом. Але, на жаль, багато суддів не погоджуються з нормами загального закону, керуються кодексами — й мають місце конфлікти. Це може вилитися в те, що журналіста притягнуть до відповідальності за неповагу до суду. За минулий рік було зафіксовано шість випадків, коли журналістів видаляли із судових засідань. Буває, що журналіст неправий, але буває й суддя не готовий, що справу буде висвітлювати журналіст. Буває, коли просто не вистачає місця для журналіста.

Я закликаю врегулювати це питання: потрібно вносити зміни до процесуальних кодексів щодо можливості фіксування судового процесу. Мені здається не дуже логічним, що господарський процес є відкритішим, ніж процес у справах адміністративного судочинства чи цивільний процес.

Крім того, не зрозуміло, в якому статусі журналіст подає клопотання про дозвіл на зйомку під час судового засідання. Адже він не є учасником процесу. Це не врегульовано законом і кодексами. Можливо, цю норму слід додати до загального закону, щоб не переобтяжувати кодекси.

Справді, в багатьох країнах Європи діє жорсткіше законодавство, яке не дозволяє такого збору інформації. Але в Україні ситуація інакша: ми потребуємо більшої відкритості.

— Чи правильно чинять судді, коли відмовляють у фотовідеозйомці з мобільних телефонів, посилаючись на колізію між законом і ЦПК, КАСУ? Адже в КАСУ й ЦПК чітко написано лише про стаціонарні засоби фотовідеозйомки. Чи мають судді право видалятися в нарадчу кімнату, щоби прийняти рішення щодо можливості зйомки з портативних пристроїв і чи мають вони з’ясовувати думку сторін?

— Для судді пріоритет має спеціальна норма (тобто норма в кодексі), а не загальна норма в законі «Про судоустрій і статус суддів». Водночас є норми КАСУ й ЦПК, які можна розуміти неоднозначно. Більш імовірне трактування, що навіть на портативну відеотехніку потрібна ухвала суду. Звісно, кодекси передбачають урахування думки учасників судового процесу. Щодо видалення суду до нарадчої кімнати — це право суду — вирішити питання або на місці, або вийти в нарадчу кімнату, якщо для вирішення питання судді треба більше часу чи ресурсів.

Людмила Опришко, медіаюристка:

— Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що право на свободу висловлювання можна обмежувати з метою захисту авторитету та неупередженості правосуддя. З іншого боку, конвенція каже, що правосуддя відбувається відкрито. А це означає, що судова гілка влади потребує висвітлення її діяльності. Це елемент завойовування довіри, бо суспільство потребує знати, як вона працює.

Щоб не було таємних змов, щоби питання не вирішувалися кулуарно, судові засідання є відкритими, але за певних обмежень. Усі процесуальні кодекси передбачають, коли в яких випадках судові засідання проходять у закритий спосіб. На початку засідання суд завжди оголошує: це закрите чи відкрите судове засідання.

Проте більшість проблем із комунікацією постає у відкритих судових засіданнях.

Журналісти допомагають поширювати інформацію про суд на широкий загал. Чи потрібно це суду? З одного боку, простіше працювати, коли менше людей. Але я спостерігаю, що більше суддів налаштовані на відкриту роботу. Щоби продемонструвати правосуддя, потрібно працювати з аудиторією, а отже — із журналістами. Журналісти й судді взаємозалежні.

Питання відеозйомки. Коли йдеться про відеозйомку портативною технікою — на це не потрібно згоди суду (окрім кримінальних процесів). На практиці постає питання, як визначити, що таке портативна техніка, а що таке стаціонарна. Приходить журналіст із камерою, ставить на триногу — суд каже, що це стаціонарна техніка. Знімає з триноги — вже портативна. Як на мене, не варто вирішувати це питання на законодавчому рівні. Це можна визначити та узгодити шляхом комунікації.

Наступне питання: чи можна знімати до початку судового засідання, чи можна знімати після того, як суд пішов у нарадчу кімнату. Є думка, що оскільки судовий процес не розпочався, то ще не діє закон про судоустрій, тому журналісти можуть встановити техніку та знімати «лайв». Дехто каже, що ні, є обмеження. Як на мене, закон про судоустрій регулює питання проведення виключно судового засідання, але є юристи, які так не вважають.

Інше питання — зйомка в коридорах суду. Хто може знімати? Чи можна знімати? Хто має взяти на себе заборону — суддя? Який суддя, якщо журналісти прийшли не на конкретне судове засідання? Не вирішувати ж це на рівні закону. Це питання варто узгодити, щоби зняти непотрібне напруження.

Нам варто напрацювати правила з вирішення спірних питань і дати однакові рекомендації і журналістам, і суддям.

Олена Біла, експертка з питань захисту персональних даних:

— Захист персональних даних — частина захисту приватного життя. Ми не маємо забувати, що в судовому процесі основні учасники — це сторони спору. Переважна більшість — це кримінальні та цивільні справи, де обговорюється особисте життя людини.

Стаття 25 закону «Про захист персональних даних» каже, що цей закон не поширюється на журналістську діяльність, але за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.

Коли журналіст дізнається й публікує адресу проживання обвинуваченого, коли називає обвинуваченого злочинцем ще до рішення суду — таке трапляється дуже часто. Коли журналіст запитує безліч документів, а потім у матеріалах ми бачимо констатацію гарячих моментів приватного життя — ми не бачимо суспільної необхідності в цьому. Я хочу закликати журналістів до професійного та людяного ставлення до людей.

Ігор Лисак, суддя-спікер Апеляційного суду Чернівецької області:

— Поки законодавчо не розмежовується стаціонарна й портативна техніка — фактично нас зіштовхують лобами й ми конфліктуємо. Можливо, не треба в законі уточнювати терміни, а просто вилучити згадки про стаціонарну й портативну техніку.

Наприклад, на судове засідання журналісти приходять із технікою, яку приєднують до мережі і ставлять на триногу. Тобто є ознаки стаціонарної техніки. Коли просиш зняти з триноги та відключити від розетки — взагалі зникає питання ухвали суду щодо можливості фіксації.

Хочу зауважити: потрібен не дозвіл суду, а ухвала суду, коли не заперечують сторони. Тобто це не сам суд надає дозвіл. Але якщо одна зі сторін заперечує проти фіксації — виключіть ознаки стаціонарної техніки, і тоді ви можете знімати процес. Щодо зйомки в коридорі — на мою думку, ніякого дозволу для цього взагалі не потрібно. Суд — це громадське місце.

Прохання до журналістів: реєструйтеся в розпорядника за 5–10 хвилин до процесу, щоби головуючий суддя міг оголосити, який канал присутній, ім’я журналіста, і якщо є ознаки стаціонарної техніки — винести це на обговорення учасників засідання.

Марина Бояринцева, суддя-спікер Окружного адміністративного суду міста Києва:

— Підтримую думку про судові трансляції онлайн. Не тільки з метою дисципліни, а й із метою захисту суддів і працівників суду. Для суспільства корисно побачити, яким чином суддя проводить засідання і яким чином поводяться учасники процесу. Крім того, суди не повинні відставати від прогресу й повинні запроваджувати якомога більше технічних новацій у нашій діяльності.

За матеріалами : Детектор медія